Четвер, 10.10.2024, 23:05
Форум міста Полонне   
Головна | | Реєстрація | Вхід
[ Нові повідомлення · Учасники · Правила форуму · Пошук · RSS ]
  • Сторінка 1 з 1
  • 1
Полонщино, знай наших!
ГЕРАДата: П'ятниця, 05.03.2010, 19:34 | Повідомлення # 1
Лейтенант
Група: Місцеві
Повідомлень: 58
Нагороди: 0
Репутація: 0
Статус: Offline
Сюди пропоную розміщати повідомлення про видатних людей нашого міста. Адже багато хто про них навіть не знає.
 
ГЕРАДата: П'ятниця, 05.03.2010, 19:37 | Повідомлення # 2
Лейтенант
Група: Місцеві
Повідомлень: 58
Нагороди: 0
Репутація: 0
Статус: Offline
Леоні́д Григо́рович Молодожа́нин (псевд.: Лео Мол, англ. Leo Mol; *15 січня 1915, Полонне, нині центр Полонського району Хмельницької області, Україна—†4 липня 2009, Вінніпег, Канада) — канадський скульптор українського походження, живописець. Академік Королівської Канадської Академії мистецтв. З 1948 проживав у м. Вінніпег, Канада.
Народився в гончарській сім'ї Григорія та Ольги Молодожанинів: з одинадцятирічного віку працював удома для батька на гончарському колесі та моделював зі глини. Коли йому п'ятнадцятий минало, з вимушеним благословенням батьків покинув рідне село та вирушив до Відня студіювати образотворче мистецтво. У Відні включився в світ мистецтва: вивчив німецьку мову та познайомився з історією світового мистецтва, музики й театру — та працював у мистецькій студії Вільгельма Фрасса (нім. Wilhelm Frass).
З 1936 року Лев Молодожанін стає учнем Матвія Манізера у Ленінградській академії мистецтв, яку закінчив 1941 року. Згодом студіював мистецтво в Берлінській академії мистецтв Kunst Academie: став асистентом скульптора Франца Клімша (нім. Frans Klimsh), моделюючи з теракоти та пластиліну. З 1943 року навчається скульптурі в Королівській академії красних мистецтв у Гаазі (Голландія).
Одружившись ще у 1943 році в Берліні з Маргаретою, за радянської окупації подружжя вдалося до Амстердаму, опісля опинились у таборі для біженців у монастирі в Ейндговені (Eindhoven).
1948 року переселился у Вінніпезі (Манітоба). Тут 1992 року в його честь відкрито для публіки в Ассінібойнському парку «Сад скульптур Лео Мола» (англ. Leo Mol Sculpture Garden): серед вінніпезького парку стоять понад 300 його творів.
Зодчий пам'ятників Т. Г. Шевченку у Вашингтоні (1964) та в Буенос-Айресі (1971) — і згодом у Санкт-Петербурзі. Серед його скульптурних шедеврів ось такі: б'юсти прем'єр-міністру Канади Джону Діфенбейкеру; президенту США Двайту Айзенгауеру; римським папам Павлові VI, Іванові XXIII, та Івану-Павлу II; кардидалам Сліпому й Тіссерану; королеві Великобританії Єлизавети ІІ, та ін.
1989 року скульптора нагороджено найвищою державною нагородою Канади — Орденом Канади. У 2000 з черги відзначено провінційною відзнакою Орденом Манітоби; того ж року його скульптура «Лісоруби» (англ. Lumberjacks) з'явилась на канадійській поштовій марці.
Серед інших відзнак Лео Мола: почесні докторати від Вінніпезького, Манітобського та Альбертського університетів.

Кого цікавлять його скульптури, фото можна подивитись за адресою http://www.manitobaphotos.com/mol.htm

P.S.: інформацю взято із вікіпедії

Повідомлення відредагував ГЕРА - П'ятниця, 05.03.2010, 19:39
 
БУБАДата: Понеділок, 29.03.2010, 09:47 | Повідомлення # 3
Генерал-майор
Група: Депутати
Повідомлень: 322
Нагороди: 1
Репутація: 1
Статус: Offline

БИОГРАФИЧЕСКАЯ СПРАВКА

Маркиш Перец Давидович [25.11(7.12).1895 — 12.8.1952], еврейский поэт, романист и драматург. Родился в местечке Полонное Хмельницкой области. Работать начал в 8 лет. До десяти лет учился в хедере и у отца-меламеда. Рано покинув дом, жил в Бердичеве, Одессе, Молдавии. До 13 лет был певчим у кантора, позднее - банковским служащим, домашним учителем. Учился в Народном университете им. А.Л.Шанявского, занимался самообразованием, пытался сдать экзамены за гимназический курс в Одессе, где перебивался случайными заработками.
C 1912 г. писал стихи по-русски. В 1916 г. был отправлен на фронта 1-й мировой войны. Демобилизовавшись по ранению, в 1917 г. поселился у родителей в Екатеринославе. Тогда же выступил со стихотворениями, затем с рассказами на идише в местной газете "Кемфэр" ("Борец"), а вскоре - в сборнике "Эйгнс" ("Родное", К.,1918).
П.Маркиш был самым молодым в группе киевских поэтов-лириков, куда входили также Д.Гофштейн и Л.Квитко. Они стремились к революционному преобразованию жизни и поэзии.
В первом поэтическом сборнике "Швэлн" ("Пороги", К.,1919) и последующих ("Пуст ун пас" ("Неприкаянный"), "Штифэриш" ("Шалость"), Екатеринослав, 1919) Маркиш выступил с мажорными, экспрессивными стихами, исполненными пафоса обновления. В поэме "Волынь" (Вильно, 1921) он без идеализации, но с теплым юмором и налетом ностальгии изобразил быт местечка.
Поэма "Ди купэ" («Куча», К.,1922; 2-е изд., Варшава, 1922), в которой П.Маркиш в гротескно-мрачных тонах излил горечь по поводу еврейского погрома, учинённого петлюровцами в Городище, была воспринята некоторыми критиками как "кощунственная" из-за язвительного обличения покорности евреев и необычной для идишской поэзии лексики, соседствующей с пародийными цитатами из молитв на Йом-Кипур.
В 1921 г. Маркиш уехал в Польшу, затем жил во Франции, посетил Германию, Англию, Францию, Испанию, Эрец-Исраэль, выступал с докладами о поэзии, участвовал в издании сборников и альманахов, публиковал стихи, критические и полемические статьи (в т.ч. в в московском журнале "Штром"). Совместно с У.-Ц.Гринбергом и М.Равичем выпустил два номера экспрессионистского альманаха "Халястрэ" ("Ватага": Париж, 1922 и 1924). Вновь приехав в Польшу, Маркиш становится одним из основателей и авторов ежемесячного литературоведческого журнала "Литэрарише блэтэр" ("Литературные листки").
В 1926 г. Маркиш вернулся в СССР, поселился сначала в Харькове, затем в Москве. Среди опубликованных там книг: социально-исторические романы "Дор ойс, дор айн" ("Из века в век", 1929) и "Эйнс аф эйнс" («Один на один», 1934), эпические поэмы "Бридэр" («Братья», т.1-2, 1929 и 1941), "Нит гедайгет" («Не тужи», 1931 - о еврейских земледельцах и коллективизации), "Дэр тойт фун балэгуф" ("Чертополох", или "Смерть кулака", 1935 - сатирическое саморазоблачение кулака реб Аншеля), "Уфганг афн Днепэр" («Заря над Днепром», 1937 - о социалистической стройке), в которых отражены значительные события советской действительности, коренные перемены в жизни еврейского народа.
Маркиш - автор сборников стихов и пьес. Наиболее значителен его вклад в создание крупных поэтических форм, он считается классиком эпической поэзии на идише.
В 1939 г. Маркиш стал кандидатом в члены КПСС и кавалером ордена Ленина, в 1942-м - членом КПСС. Однако творчество поэта нередко выходило за идеологические рамки, установленные советским руководством. Еще в начале 30-х "пролетарский" критик М.Литваков прорабатывал Маркиша за проявления "национальной ограниченности". В 1940 г., в период дружбы СССР с гитлеровской Германией, написал поэму "Тэнцерн фун гето" ("Танцовщица из гетто", опубл. в 1942) и завершил начатую в 1927-м поэму "Фэрцикьёрикер ман" ("Сорокалетний"), охватывающую еврейскую историю от библейских времен до русской революции.
Поэма П.Маркиша "Милхомэ" («Война», 1941—48) явилась одним из первых эпических произведений о борьбе с нацизмом. Маркиш вступил в Еврейский антифашистский комитет, редактировал сборник "Цум зиг" ("К победе", 1944) и литературно-художественный альманах «hэймланд» ("Родина", 1947—48). Роман о героизме Варшавского гетто "Трот фун дойрэс" («Поступь поколений», 1948) был опубликован в СССР в 1967 г. в искаженном виде.
Значительный интерес представляют статьи, памфлеты, фельетоны и литературно-критические выступления П.Маркиша, в особенности его монографии о С.Михоэлсе (1939) и Шолом-Алейхеме.
На гражданской панихиде по Михоэлсу поэт мужественно прочитал свое стихотворение, где гибель актера названа убийством. 27 января 1949 года П.Маркиш был арестован. Расстрелян 12 августа 1952 г. вместе с другими деятелями ЕАК.

 
  • Сторінка 1 з 1
  • 1
Пошук: